Ми дуже часто згадуємо про події Другої Світової Війни, ламаємо списи в історично-ідеологічних суперечках… А ось про її “попередницю” ми майже не згадуємо, несвідомо йдучи в руслі радянській історіографії, в якій Перша світова війна була “імперіалістичною”, а отже не вартою уваги.
В Європі ця війна не забута — в кожному, навіть найменшому, місті є пам’ятний знак на згадку про полеглих. І яке ж було моє здивування, коли в Німеччині я натрапив на такий “знак”, присвячений… українцям.
Раштат (нім. Rastatt) — це невелике (50 тис. мешканців) місто в землі Баден-Вюртенберг. Місто знамените своїм бароковим палацом, але у туристів більш популярними є його “сусіди” — Баден-Баден і Карлсруе. Для нас же цікавим є те, що в 1915-18 роках в Раштаті розташовувався табір українських військовополонених з російської армії.
Табір складався із 12 блоків, в кожному блоці знаходилось 6 казарм. Табір був домом для приблизно 15 тис. полонених. Комендантом табору був німецький генерал-майор Карл Ланг.
Режим у таборі був достатньо ліберальним. Завдяки зусиллям Союзу Визволення України, тут велась просвітницька робота — були організовані курси української мови, видавався журнал «Розсвіт». Також українці мали право на мирні зібрання. Можна було і трохи підзаробити: українці успішно торгували власноруч зробленими гончарними виробами, переплітали книги. Окрім того, офіцери могли вільно проводити військові тренування.
Ведучи таку ліберальну політику німецьке командування, напевно, сподівалось, що повернувшись в Україну колишні полонені влаштують там революцію. Так це чи ні, але на початку 1918 року було підписано мир між Німеччиною і Україною (в особі Центральної Ради), після чого українцям з Раштату і двох інших таборів (у Вецлярі і Зальцведелі) було дозволено повернутись додому. Саме із них були згодом сформовані дивізії синьожупанників (сині дивізії, назва від кольору уніформи). Але це вже інша історія…
Видатний український скульптор професор Михайло Паращук організував у таборі в Раштаті майстерню. Тут було зроблено видатний мистецький твір – пам’ятник померлим українським полоненим. На його пошук я і вирушив одним суботнім днем.
Доїхати до Раштату з Карлсруе (де я тимчасово базуюсь) дуже просто — 20 хвилин на міській електричці. Так виглядає місцева залізнична станція.
Поруч з вокзалом — ось цей красивий фонтан: двоє закоханих під парасолькою.
Від вокзалу прямуємо до міського цвинтаря. Він знаходиться зовсім поруч у затишному парку. Колись “український” пам’ятник стояв на вході до табору, коли ж табір припинив своє існування, німці перенесли його сюди.
Не маючи ніяких вказівок, я трохи хвилювався — чи вдасться його знайти. Побоювання виявились марними — пам’ятник добре видно майже звідусіль.
На пам’ятнику – три постаті. У центрі – жінка з дитиною, обабіч два українські солдати – батько і син в українських одностроях і зі зброєю.
Зверху викарбувано: “СИНАМ УКРАЇНИ – ЇХ ЗЕМЛЯКИ”, а знизу німецькою – “DAS UKRAINISCHE EHRENMAL” (“Український меморіал“).
Поруч зі скульптурою — невелике військове кладовище. Тут поховані німецькі солдати, які загинули під час Першої світової війни.
На вході на кладовище стоїть ще один військовий пам’ятник – німецьким солдатам, які загинули у війні з Францією у 1870-71 роках.
Окрім українців у Раштаті був табір і для французьких полонених. В пам’ять про це лежить ця плита.
Поруч — невелика капличка.
Біля пам’ятника я лишив квіти — сині гортензії і жовті троянди. Запаливши лампадку і прочитавши молитву, повертаюсь додому.
По дорозі на вокзал роблю невеликий гак — проходжу центром міста, уявляючи як колись, майже 100 років тому, тут гуляли наші українські хлопці, залицялись до німецьких дівчат, пили гірке пиво і мріяли повернутись на Батьківщину.
Andrii Khrabustovskyi
Джерела:
- Landkreis Rastatt
- Департамент УГКЦ у справах душпастирства силових структур України
- Українська Вікіпедія
Більше фото можна переглянути тут.
2 коментарі до “Українські сліди у Німеччині”
Шан. Andrii Khrabustovskyi,
дякую за фото. Готую монографію про табір полонених вояків-українців у Раштаті, в книзі буде сюжет про спорудження цього пам’ятника. Чи можна було би використати в ній й Ваші фото (очевидно ж – із зазначенням Вашого авторства)?
З повагою,
Ігор Срібняк
Шановний Пан Срібняк,
дякую за ваш коментарій та цікавість до цієї теми.
Пан Андрій буде сповіщено про ваше запитання.
Всього гарного
З повагою,
Ірина М. (адміністратор сторінки)
Коментарі закриті.